У світі, де класична музика десятиліттями залишалась справою білих чоловіків, Прайс зуміла зробити те, що здавалося неможливим: у 1933 році її Симфонія №1 прозвучала у виконанні Чиказького симфонічного оркестру та стала першим великим твором афроамериканської жінки, виконаним професійним колективом такого рівня. Її сила — у музиці, яка поєднує афроамериканські спірічуелси, ритми Півдня, європейську класичну форму і глибоку людську емпатію. Далі на chicago-trend.
Біографія
Флоренс Брегг Прайс народилася 9 квітня 1887 року у Літл-Року, штат Арканзас, у родині з глибокими культурними та інтелектуальними традиціями. Вдома часто звучали класичні твори, а також традиційні афроамериканські пісні — усе це поступово формувало глибоку музичну чутливість Флоренс. У дитинстві Прайс жила в умовах жорсткої расової сегрегації, але її родина належала до освіченого середнього класу афроамериканців. Це дало їй рідкісну можливість здобути ґрунтовну освіту. Вона навчалася в інтегрованій школі, хоча вже у 1903 році місцева влада офіційно заборонила змішане навчання. У 14 років Флоренс блискуче завершила середню освіту як найкраща учениця школи і вирушила до Бостона, щоб продовжити навчання у Новоанглійській консерваторії музики. Під час вступу Прайс, побоюючись дискримінації, зазначила у документах, що вона з мексиканським корінням.
У Бостоні вона вивчала орган, фортепіано та композицію. Та попри це академічне підґрунтя, Флоренс поступово почала формувати власний стиль — з виразними відсиланнями до музичної спадщини афроамериканців. В її нотах вже тоді звучала особлива синтеза: строгість класичної форми й емоційна сила, гул глибоких ритмів, властивих блюзу й госпелу, інтонації африканських танців. У 1906 році вона закінчила консерваторію по класу фортепіано та органа, а також здобула сертифікат з педагогіки. Вже тоді вона написала кілька фортепіанних мініатюр і камерних творів, які демонстрували її здатність інтегрувати власний досвід у канони західної музики. Після навчання вона повернулася на Південь, де деякий час викладала у коледжах для афроамериканських студентів.
Музика як спротив
Після одруження з адвокатом Томасом Прайсом і кількох років викладання у музичних школах Півдня, Флоренс Прайс разом з родиною переїхала до Чикаго. Після кількох років шлюбу стосунки з чоловіком почали руйнуватися. У 1931 році вона подала на розлучення, звинувативши його у жорстокому поводженні та психологічному насиллі. Розлучення, фінансові труднощі й необхідність утримувати дітей (двох доньок, одна з яких померла немовлям) наклалися на її боротьбу за визнання у музичному світі. Деякий час Прайс була змушена підробляти, викладаючи музику, писала попаранжування під псевдонімом та здавала кімнати у власному домі.
Саме у Чикаго Прайс переживала творче переродження. Вона брала участь у конкурсах, познайомилася з композиторкою Марґарет Бондс і письменником Ланґстоном Г’юзом, долучалася до темношкірого жіночого активізму й культурного життя.
Кульмінацією цього етапу стала Симфонія №1 у мі мінор (1932), з якою Флоренс Прайс виграла першу премію на конкурсі Wanamaker Foundation. Її симфонія стала першим твором афроамериканської композиторки, виконаним великим симфонічним оркестром — Чиказьким симфонічним оркестром. У симфонії Прайс з’єднала традиції європейського симфонізму з тембровою палітрою й ритмами афроамериканської культури. Її музика дихала духовними гімнами, танцями джубі, блюзовою інтонацією. Для Флоренс Прайс це була музика спротиву, самоідентифікації, інструмент боротьби за визнання не лише особисте, а й загальнокультурне. В епоху, коли афроамериканські митці часто змушені були мімікрувати під європейські канони, вона відверто говорила про своє походження. Її творчість 1930-х років засвідчує спроможність мислити на рівні найкращих композиторів свого часу, але водночас залишатись глибоко вкоріненою в афроамериканський досвід.
Творча діяльність
Флоренс Прайс не зупинилась після симфонічного прориву. Вона невпинно творила — писала нові симфонії, камерну музику, фортепіанні п’єси, хори, вокальні цикли, обробки спірічуелів. Окрасою її спадку стала вокальна обробка духовного гімну “My Soul’s Been Anchored in the Lord”, яку виконувала Маріан Андерсон. Цей твір, сповнений сили, гідності та духовної незламності, став музичним маніфестом і нагадуванням про ті глибинні корені, з яких виростає американська музика.
Флоренс Прайс співпрацювала з багатьма відомими виконавцями, включно з піаністкою Марґарет Бондс та хоровими колективами афроамериканських церков. Її твори виконувалися у найпрестижніших залах — проте не так часто, як заслуговувала б її творчість. У 1940-х роках, попри хронічні фінансові труднощі, Прайс завершила ще кілька симфоній, концертів для фортепіано, оркестрових увертюр. Її рукописи часто відкидали або забували. Деякі з них пролежали десятиліттями в архівах, поки у 21 столітті не були відкриті заново.
Забуття та визнання
Флоренс Прайс померла 3 червня 1953 року у Чикаго, залишивши по собі багатий музичний архів, але без гучного визнання, на яке заслуговувала. У післявоєнній Америці класична музика залишалась консервативною сферою — зі значним переважанням білих чоловіків, і навіть найвищі досягнення темношкірої жінки-композиторки просто не вписувались у канон. Прайс майже зникла з музичної пам’яті: її не вивчали в університетах, її симфонії не виконувались, її ім’я не згадували в енциклопедіях.
Ситуація різко змінилася у 2009 році, коли у покинутому літньому будинку композиторки у Іллінойсі були випадково знайдені коробки з рукописами — багато з яких вважалися втраченими. Прайс часто писала про самотність, дискримінацію та боротьбу за визнання. У своїх нотатках вона відверто говорила про те, як важко бути одночасно жінкою, афроамериканкою та композиторкою у США 1930–1940-х років. Розмірковувала про роль композитора у суспільстві, про джерела натхнення, вплив спірічуелсів, фольклору й класики на її стиль. У своїх щоденниках вона не раз звертається до релігії, внутрішньої етики й сили молитви. Цей духовний вимір часто відображався і в її музиці. Після виявлення щоденників і рукописів було відновлено понад 200 її творів, серед яких — симфонії, камерна музика, пісні, фортепіанні композиції, хорові твори. Музичний світ отримав шанс переосмислити власні пріоритети. Відтоді твори Флоренс Прайс почали повертатися на сцени. Її музику виконували провідні оркестри США. Її портрет з’являється на обкладинках програм, у музичних підручниках, на афішах концертів. У 2023 році її ім’я включили до Зали слави американських композиторів.
Флоренс Прайс залишила по собі понад 300 творів — від масштабних симфоній до інтимних вокальних мініатюр, від танцювальних сюїт до концертів для фортепіано й органа. Вона працювала у багатьох жанрах: симфонічному, хоровому, камерному, духовному, театральному. Її приклад став важливим не тільки для музичної історії, а й для культурного розуміння інклюзії, різноманіття і боротьби за справедливість у мистецтві.
Джерела:
