Напевно, немає жодного жителя Чикаго, який хоча б раз не відвідував величний “The Auditorium Theatre”. Ця національна, історична пам’ятка, відома в усьому світі завдяки своїй акустиці, інноваційній архітектурі та приголомшливому дизайну, пише chicago-trend.com.
З чого все починалося?
Ідею створення театру в міське управління подав чиказький бізнесмен Фердинанд Вайт Пек. Чоловік протягом життя доклав багато зусиль направлених на покращення Чикаго. У 1886 році він почав планувати зведення будівлі, яку назвав “The Auditorium Building”.
Будівля, яку він побудував, вмістила в собі не тільки театр, а й офіси, готель. Пек задумав звести театр, який буде доступним для всіх жителів Чикаго і таким чином, заснував спочатку “Chicago Auditorium Association”, а потім і театр.
Проєктування театру довірили архітектурному бюро Адлера і Саллівана. Звели будівлю на болотистій місцевості. У роботі використовували сталь, дерево, бетон і смолу. Вага будівлі склала 110 000 тонн.
Відкриття її відбулося в 1889 році. “The Auditorium Theatre” славився тим, що в ньому встановили найсучасніше на той час обладнання. Крім цього, у закладі було електричне освітлення, кондиціонування повітря, для якого використовувалося до 15 тонн льоду на день.
Адлер і Салліван змогли зробити “Аудиторіум” найвищою, першою в історії багатофункціональною будівлею в Чикаго на той момент. Вона мала 17-поверхову вежу і займала майже половину міського кварталу.
Театр був побудований в архітектурному стилі “Richardsonian Romanesque”, названому на честь Генрі Гобсона Річардсона. Він характеризується масивними кам’яними стінами грубої обробки та ефектними напівкруглими арками, глибоко “посадженими” вікнами та новим динамізмом внутрішнього простору. Безперервність і єдність — ключові ноти стилю Річардсона.
Театр виражали масивні стіни з обтесаного каменю та напівкруглі арки. Стелю закладу складали кілька арок, що було небачено для кінця 19 століття. “The Auditorium Theatre” своєю формою нагадував ріг труби.
Красу стелі підкреслювали 3500 електричних ламп розжарювання, розміщених уздовж арок і фасадів балкона. Вони усували необхідність у звичайній центральній люстрі, характерній для більшості оперних театрів 19 століття.
По всьому театру поклали мозаїчні мармурові підлоги. Загалом Салліван використав близько 55 мільйонів шматочків мозаїчної плитки. Над вхідними дверима розташували шість аркових люнетів з художнього скла.
На межі зникнення
Попри те, що театр користувався неабиякою популярністю серед людей, критиків, він поступово занепав. У 1904 році Чиказький симфонічний оркестр переїхав з театру у власну будівлю (оркестровий зал, який тепер називається “Symphony Center”). У 1929 році його приклад наслідувала “The Grand Opera”. Таким чином, у “The Auditorium Theatre” більше не було постійних орендодавців. У 1941 році театр збанкрутів і був закритий.
У період Другої світової війни в будівлі зробили центр для військовослужбовців, де вони відпочивали. Це призвело до того, що частина театру була переобладнана на місце для гри в боулінг.
У 1946 році “The Auditorium Building” придбав Чиказький університет Рузвельта, використовувався тільки готель і офісні приміщення, театр був закритий. У 1960 році Беатріс Спанчер зібрала на його реставрацію 3 мільйони доларів.
У 1967 році відреставрований “The Auditorium Theatre” знову відкрили для публіки. На честь цієї події на сцену вийшов Нью-Йоркський міський балет і під керівництвом Джорджа Баланчина виконав комедію Вільяма Шекспіра “A Midsummer Night’s Dream”.
У театрі відбувалися різні заходи: класичні концерти, виступи балету, бродвейські постановки, рок-концерти за участю легендарних виконавців.
Зал сучасного “The Auditorium Theatre” вміщує 3901 особу і вважається другим за величиною концертним залом у США.
На сцені “The Auditorium Theatre” продовжують проводити мюзикли, живі виступи.
